| |
Аналіз соціонічного руху
Соціоніка не може бути у замкненому просторі, вона знаходить все більше і більше своїх прихильників, про неї
дізнаються в різних країнах,
перекладають іншими мовами. Соціоніка народилася в маленькій країні Литві, населення якої складає всього 3 мільйони. Прижилася в Україні
і продовжує розвиватися. Як і все нове,
соціоніка розвивається різними шляхами,
виокремлюючись за течіями. Підхоплюють її і
психологи.
Винахідниця цієї науки Аушра Аугустинавічуте почала свій шлях у
соціоніку з психології та інформатики, й показала, що геніальне може бути простим. Соціоніку не зрозуміти і не прийняти просто неможливо. Директор Всеукраїнського Центру Соціоніки, будучи у Аушри в гостях, сказав їй, що вона винайшла те, чого й сама ще до кінця не усвідомлює, але те, що нею винайдено і описано, на практиці діє на всі сто, за деяким незначним виключенням.
Про більшість соціоніків і їх діяльність
дізнаєтесь із сайту http://socioniko.narod.ru
Ми ж опишемо напрямки діяльності соціоніків,
з якими знайомі. У Києві існує, крім Центру
Соціоніки, ще три соціонічні організації і
окремі соціоніки: 1. Міжнародний
інститут Соціоніки, де займаються збором
інформації, виданням наукового журналу "Психологія
і соціоніка міжособових стосунків" та
організацією міжнародних соціонічних
конференцій, які проводяться щорічно у
кінці вересня у Будинку Вчених. 2. Інститут
системології і соціоніки, на базі якого діє
Клуб соціоніки, де викладаються теоретичні
розробки і проводяться диспути. Семінари
відбуваються другого і четвертого
понеділка у Будинку Вчителя. 3. "Школа
Гуленка", де проводяться викладання
теоретичної соціоніки і поглядів В.Гуленка,
автора кількох книг з соціоніки,
ідентифікація типів при заданні питань і
груповому оговоренні висновків щодо
визначеного типу. Попереджають, що методик
точного визначення типів не мають, а тому
типи не визначають. 4. Журнал духовної,
владної, бізнесової і професійної еліти "Перехід-IV",
головний редактор якого І.Каганець, автор
кількох книг із соціоніки українською
мовою, друкує у журналі соціонічні статті. Підхопили
соціоніку і психологи: на базі клубу "Камертон"
проводяться соціонічні тренінги, метою
яких є навчити грати ролі різних
соціонічних типів для "виграшу" у
певних ситуаціях спілкування. Заслуговує схвалення ентузіазм
любителів соціоніки в Клубі соціоніки м.
Львова. Вони читають лекції в школах, ввели
предмет соціоніки у Військовому інституті
при НУ "Львівська політехніка",
друкуються в місцевих газетах. Але вважають,
що методик точного визначення типу не існує,
і визначають типи колективним обговоренням,
іноді роблячи висновок: " Ви або такий тип,
або такий". Захоплюються визначенням типів
відомих особистостей - зірок шоу-бизнесу,
політиків, пишуть про них з точки зору соціоніки.
Але яка це точка зору? Судіть самі, як звучить
назва однієї із статей: "Дід Тараса
Шевченка був "Гамлетом"...Львовом керує
"Горький", а Києвом - "Штірліц".
Уявіть тепер реакцію тих, хто про соціоніку
не чув, а от побачив таку назву... У Москві
існує школа соціоніки Т.Прокоф'євої, де за
трирічний термін викладається соціоніка та
психоаналіз, визначають соціонічний тип і
консультують. У Санкт-Петербурзі працює
група К.Мальської, де досліджують ознаки
Рейніна, Ю.Дорожкін проводить заняття з
онтопсихології та соціоніки, розповсюджує
літературу і видає праці Аушри
Аугустінавічюте, К.Філатова видає ще одну
свою книгу із соціоніки, Д.Литов збирає
інформацію із соціоніки та про діяльність
соціонічних організацій і розповсюджує її
різними мовами. Цікавляться соціонікою і
спеціалісти суміжних наук. Соціологи
хочуть, щоб хтось із соціоніків зміг розібратися в соціології і навів там порядок, ввівши в її основу закони соціоніки. Але чому соціоніка так важко входить у життя? Кажуть, що все нове приймається з труднощами. Ні! Просто,
якщо психологія і соціологія
використовується системою, то соціоніка
служить людині. А системі вона не вигідна, оскільки кожна людина в державі існує в ролі "гвинтика", то й поводити повинна себе певним чином, щоб трималася система. Соціоніка ж допомагає людині вивільнитися від
лицемірства, - бути природною, бути самою собою.
А знаючи себе і маючи здоровий глузд, людина одразу відчує штучність і хибність системних догм, прагнутиме вивільнитися від них, іти своїм шляхом згідно власного незалежного розуміння, а відтак розхитуватиме й руйнуватиме те, що недієздатне.
Чому б самим соціологам не опанувати знання соціоніки, і подивитися, яким чином використовувати їх у соціології. Навіщо
соціонікам двічі наступати на граблі, адже є вже невтішний досвід у справах
із психологами, коли спеціалісти Центру Соціоніки пропонували під'єднатися до конкретної роботи психологів, але ні відгуків, ні підтримки так і не отримали. До речі, фахівці Центру Соціоніки за фахом психологи практики. І, глибоко знаючи проблеми психології, можуть їй дійсно практично допомогти. Та й у власній роботі з людьми застосовують комплексні підходи, використовуючи закони соціоніки,
а там, де потрібно, застосовують і знання з психології.
Для всіх було б краще, щоб і психологи, і соціологи соціоніці не заважали, - адже відчуваючи її силу і зрозуміло чому, остерігаючись її ширшого поступу, вони ставляться до справжньої науки упереджено, застерігаючи від неї вже з вузівської лави, не забуваючи всіх попереджати: "Соціоніка - лженаука". Свого часу так називали кібернетику і генетику, які перевернули світ. Що тоді чекає на соціоніку? А можливості її важко переоцінити - вона справді здатна зробити життя кожного щасливим. Студенти роблять ксерокопії нечислених видань із соціоніки, самостійно цікавляться новими знаннями, і один з них з подивом і захватом сказав: "Спочатку я думав - що це якась забава, а тепер все більше впевнююсь, наскільки це серйозна наука, і як підтверджується вона у житті. А оскільки вона така практична, то це дійсна, життєздатна, найсерйозніша й найпотрібніша з усіх наук. Я вважаю, що мені в житті дуже пощастило, що натрапив на соціоніку. Тепер не уявляю собі життя без
цих знань. Знадобиться на кожен день. Я її і зараз постійно використовую".
Отже, соціоніка дає практичні результати, необхідно лише надавати їм ширшого поступу.
Але не такого, як подібні придумки: дотоніка, фундаменталіоніка, аспектоніка, функціоніка, ноосоціоніка, соціоаналіз, системологія, психоінформатика, етносоціоніка,
де соціоніку штучто відокремили від науки. Типують уже все підряд: і наукові течії, і політичні рухи, і міста, і вокзали, і тварин - для фантазій горизонт необмежений. А справжню соціоніку починають називати просто: "соціоніка особистості".
Соціоніку можна прийняти через практичне підтвердження, відчувши дію її законів на собі. І поки не оволодіють
соціоніки технологією визначення соціонічних типів,
яка дає правильні результати, не об'єднають свої зусилля,
людям важко довіряти цій науці.
Недовіра до соціоніки існує ще й через те,
що типують видатних людей, і одна і та ж
особистість у різних соціоніків належить
до різних типів. Отож, такі визначення
неправильні. Ще й користуються
псевдонімами замість наукових термінів. А все
це через те, що: по-перше, не всі соціоніки
володіють надійною технологією визначення соціонічного типу; по-друге, не можуть донести можливості соціоніки, за потребою допомогти людині; по-третє, самі не отримали цієї допомоги,
бо не відчули гармонії дуальних стосунків.
Епіцентром усіх праць А.Аугустинавічуте є "Дуальна природа людини". Це і є суттю самої науки соціоніки,
її метою, а визначення соціонічного типу є підтвердженням цієї суті, без чого ця наука не може існувати. Анатолій Гречинський
2 квітня 2004 р. |
