| |
Сім’я і діти
Сім’я – це місце для радості і
задоволення, де кожен може знайти любов,
розуміння й підтримку, навіть якщо життя за
межами дому складається не дуже вдало. В сім’ї
можна відпочити і набратися сил, щоб
відчувати себе впевненіше. Ми прагнемо
гармонії в сімейному колі, коли
відчувається природна розкутість, чесність
і любов, прояви особливої життєвої сили, але
рідко знаходимо її. Як же так – всі прагнуть
гармонії, а результат часто буває
протилежним? Все залежить від того, з ким ми
живемо, тобто від взаємодії людей залежно
від того, які соціонічні типи вони мають.
Добре налагоджені стосунки в сім’ї – це
питання виживання, питання першочергової
життєвої ваги. Якщо в сім’ях люди матимуть
гуманні взаємини, ми забезпечимо більш
безпечний і гуманний світ навкруги. І ці
взаємини між близькими людьми можна
передбачити, знаючи їх соціонічні типи.
Соціонічний тип краще розкрити в
дитинстві. Батьки, які доповнюють один
одного, можуть бути впевнені, який
соціонічний тип матиме дитина ще до її
народження, бо по закономірності вони
можуть мати тільки доповнюючу їм дитину.
Таким чином, в дуальних сім’ях
різностатеві знаходяться в психічному
доповненні один одному, а одностатеві є
тотожними, отже, в такому колі при
сприйнятті інформації спостерігається
легкість з одного боку, і насиченість
інформаційного поля з другого, що допомагає
батькам утримувати плідний взаємозв’язок
із своїми дітьми. Це найкращі, найбільш
гармонійні сім'ї. Тотожні відносини між
членами однієї статі в такій сім’ї також
необхідні для формування стійкої психіки у
дітей: ніхто не може стати кращим вчителем,
ніж людина ідентичного типу і кращим
вихователем, ніж дуал. До речі, люди з
дуальних сімей відрізняються легкою вдачею,
оптимістичним характером і врівноваженою
психікою.
В дуальній сім’ї дитина росте і отримує
від батьків повну гармонію для свого
внутрішнього чуттєво-емоційного розвитку,
швидко розвивається розумово,
вдосконалюється, а згодом стає яскравою
особистістю. Роль батьків у тому, щоб
допомагати, оберігати і направляти дитину,
настільки, наскільки вони це здатні робити.
А робити їм це легко, природно - вони мають
позитивний вплив на розвиток дитини, яка з
легкістю виявляє свою індивідуальність, і
вподальшому прагне стати неповторною
особистістю, без зайвих зусиль реалізує
свої можливості.
Дитина в дуальній сім’ї почуває себе
повноправною людиною, яку високо цінують і
кохають, відчуває себе потрібною в оточенні
людей, які чекають від неї поваги, з нею
рахуються і вона рахується з іншими, може
відкрито проявляти свою радість і біль,
відверто розповідати про невдачі, без
остраху, що її покарають або піднімуть на
сміх, навпаки, її завжди вислухають,
зрозуміють і допоможуть, адже помилки
означають, що дитина росте і розвивається.
Їй легко з гумором відноситися до життя,
сміятися і жартувати, радіти кожному дню.
Діти, які народилися в дуальній сім’ї,
мають переваги перед іншими: ростуть
спокійнішими, впевненішими, менш
вразливими, швидше розвиваються. В
подальшому житті шукають і згуртовують
навколо себе доповнюючих людей, таких як її
батьки. Досягають успіху, одружуються на
дуалах, що в свою чергу сприяє найкращій
реалізаціїї їх здібностей.
У зрілому віці дівчина шукає партнера за
властивими якостями подібними до батька,
хлопець - навпаки. При цьому діє позитивний
стереотип - коло замикається, в результаті
чого надалі продовжують утворюватися
доповнюючі стосунки, тому що автоматично
передається характер соціонічних
стосунків дітям.
Діти, чиї батьки дуали, частіше
одружуються також на дуалах. Складніше тим,
хто виховувався в недоповнюючих сім'ях. Бо
не мають досвіду відчуття дуальності,
несуть стереотип сімейних стосунків з
батьківської сім’ї у свої власні сім’ї.
В недуальних сім’ях дитина страждає,
почуває себе обділеною, розвивається
комплекс неповноцінності. Діти потребують
не стільки матеріального забезпечення,
скільки уваги, розуміння, щирого теплого
ставлення, задоволення духовних потреб.
Дорослі, звичайно можуть не згодитися з цим.
Запитайте у своєї дитини…
Тому, щоб не порушувати гармонію життя
краще одружуватись на психічно-доповнюючій
людині.
В сім’ях батьків, які не мають психічної
сумісності, де панують несприятливі
взаємовідносини, батьки також впливають на
розвиток дитини, але на противагу першим
вона росте закомплексованою, відчуженою, з
почуттям меншовартості, більш вразливою й
схильною до усамітнення, не використовує
повністю свої можливості, втрачає
індивідуальність, і як особистість
проявляє себе слабкіше, з великими
зусиллями досягає успіху, а часто крокує по
життю невдахою. І не дивно, що вже з
дитинства діти відчужені в сім’ях, не
відчувають своєї значимості, страждають,
вважають себе недоглянутими й самотніми, і
як наслідок, стають байдужими до всіх
сімейних подій, тим паче до самих батьків.
Такий стереотип стосунків може перенестись
у подальшому при створенні власної сім’ї.
У зрілому віці діти, прагнучи створити
здорову сім’ю з теплими і спокійними
стосунками несвідомо і не бажаючи того
також шукають собі партнерів подібних за
характерними властивостями своїх батьків,
і потрапляють у дискомфортні стосунки, де
панує хаос. І людина, яка виховувалась в
умовах психологічного дискомфорту,
потрапляє у такі ж стосунки, як і її батьки,
де люди не чують і не бажають прислухатися
один до одного: їй дуже важко зрозуміти,
чого від неї хоче інший.
Партнери, не бажаючи того, постійно
тиснуть на вразливі, слабкі місця, які
протягом свого життя змушені постійно
захищати і в них дуже легко влучити у
несприятливій психологічній ситуації.
Скільки вони не прикладають зусиль, щоб
створити нормальний мікроклімат у своїй
сім’ї, не можуть цього досягти, навпаки,
навіть погіршують ситуацію, нервуючись,
підриваючи своє здоров’я і гублячи марно
час. Наукою доведено, що стосунки - це
закономірність, отже ні в людських, ні в
надлюдських силах змінити їх неможливо. І
от, замість того, щоб насолоджуватись
життям, такі люди руйнують усі можливості
цього.
Практикою підтверджено і Аушрою
Аугустинавічуте помічено, що бувають
випадки, коли дійсно, потрапляючи в
психічно доповнюючі стосунки, люди можуть
все ж розійтися через негативний стереотип
спілкування, внутрішню закомплексованість
та неадекватне сприйняття світу, людей та
їх стосунків, вчинків, поведінки, що виникає
від комплексу минулих образ і
психологічного дискомфорту в неcприятливій
батьківській або попередній сім’ї.
Якби тільки люди могли усвідомити всю
небезпеку і ті наслідки, що виникають при
створенні недоповнюючої сім’ї, - коли
ламається єдність і порушується гармонія
не тільки в сім’ї, а й у суспільстві,
породжується відчуженість між батьками і
дітьми. Останні страждають від
неосвіченості своїх батьків. Таке
ставлення до дітей виникає через тягар
внутрішньосімейних проблем у
недоповнюючих сім’ях. Батьки ніяк не
можуть розібратися у стосунках між собою,
присутність дітей заважає, дратує, нервує,
від них відсторонюються або вбачають в них
причину власної невлаштованості й
звинувачують у цьому. Разом з батьками
страждають і діти.
Стереотип стосунків передається далі від
покоління в покоління у спадок.
Стереотип - це некритично, необдумано
оцінене загальноприйняте суспільне
судження людиною і перетворене нею в
особисту життєву норму, як результат “життєвої
мудрості”.
Для дуальних сімей характерні атмосфера
взаємоповаги і любові, висока самооцінка,
безпосередні, прямі, чіткі і чесні, відверті
комунікації, гуманні правила, орієнтовані
на прийняття й увагу до інших, соціальні зв'язки
відкриті і мають позитивні установки. Бути
членом такої сім'ї цікаво й приємно.
Дізнаєтесь більше з книги “Знайди гармонію в
житті”
|
