Соціоніка, знайомство, робота, відпочинок   

Виявляємо здатність до професії
Робимо підбір кадрів

 

Визначаємо соціонічні типи
Знайомимо дуалів

               Наші послуги
          головна угору контакти русский english

наука
послуги теорія практика статті знайомство робота відпочинок навчання менеджмент відгуки

про нас
наукові твори
проекти
освіта
наука
психологія
типування
політика
здоров'я
дозвілля
сім'я
виховання


Наука на користь людям

Ніколи ще так плідно не вивчалася психіка людини, як у кінці ХХ століття – погляд науки був звернений в основному до матеріального світу. Лише розрізнені езотеричні течії, філософські й релігійні напрямки намагалися пізнати суть людини. Поглядів і теорій існує багато, але практичну дієвість своїх теоретичних знань доводить наразі лише соціоніка. Вона, як і інші науки, на місці не стоїть, розвивається. Так, НВП “Соціонічні Технології” має в своєму арсеналі кілька фундаментальних наукових винаходів і технологічних розробок, які практично підтверджують свою дієвість. Це – теорія належності певного типу темпераменту кожному соціонічному типу, емоцій та емоційного стану згідно типу темпераменту, особливості мислення, мови, уяви, пам’яті, розвитку і становлення особистості згідно соціонічного типу, закон залежності соціонічного типу дитини від соціонічних типів її батьків, закон направленості реалізації психічних ознак, закон психічної рівноваги, закон соціонної організації в суспільстві. Спостереження і аналіз дій закономірних стосунків на психіку людини привели до виявлення причин, чому саме люди потрапляють в ті чи інші стосунки і які психічні викривлення відбуваються у них під дією стосунків. На основі цього зроблено категоричний висновок: сім’я повинна бути тільки дуальною.

Головне в соціоніці – визначення соціонічного типу. Тільки в разі 100-відсоткової правильності визначення типів використання законів соціоніки принесе практичну користь. На жаль, теоретичних розробок у соціоніці достатньо, а єдиної технології визначення типів немає. Кожен спеціаліст використовує власні методи, як правило, на основі діалогу, але жоден не дає гарантії 100-відсоткової правильності. Навіть внесли пропозицію вважати визначення правильним, якщо є 70% - 80% попадання. Але це недопустимо.

Комплексна технологія визначення типу на НВП “Соціонічні Технології” включає в себе:

  1. Аудіовізуальну діагностику, що дозволяє визначити тип по телефону, по зовнішності і рухам.
  2. Аналіз вживання лексики при невимушеній короткій розмові.
  3. Фізіогномістика. Для точності визначення проходить скрупульозний аналіз фотографій при вивченні всіх деталей рис обличчя і виразу очей.
  4. Зворотній зв’язок. Розповідь про характерні якості особи для підтвердження правильності визначення типу.

За 10 років практичної діяльності було лише 3 випадки помилкового визначення типів, але помилки виправлялися. Пропонуємо спеціалістам-соціонікам вдосконалити свої вміння визначення типу, пройшовши короткий курс навчання визначенню типів, або приєднатися до роботи нашого Підприємства і в процесі співпраці вдосконалити власні навички, щоб набути справжнього професіоналізму. 

ВЦС створює мережу філіалов. Бажаючі відкрити філіал у своєму місті проходять навчання в кредит, тобто в майбутній співпраці від прибутків відраховуються проценты за навчання.

Суспільство потребує соціонічних послуг. Але люди середнього віку настільки надломлені проблемами сьогодення і розчаровані в можливостях пізнати людину і допомогти їй через шарлатанство екстрасенсів, гадання, астрологію й езотерику, що не довіряють можливостям соціоніки. Вони, на жаль, мають інертність мислення, підвласні існуючим нормам і суспільним стереотипам. Тому соціоніка зможе увійти в суспільство, якщо працювати на перспективу – допомагати дітям і молоді.

Пропонуємо об’єднати зусилля медиків і генетиків, щоб знайти інші шляхи більш простого визначення типів, коли психічні типові особливості можна виділити через фізіологічні показники. Тоді визначення типів стане доступним багатьом, а поки що наша технологія вимагає досвіду.

Оскільки соціоніка розкриває цілісно суть людини, її закони треба враховувати у дослідженнях інших наук про людину. Науковців, які не байдужі до істинних знань і вболівають за розвиток наук про людину, запрошуємо до дискуссій, конструктивного обміну ідеями і думками, щоб у співробітництві наблизити теоретичні пошуки до реального практичного застосування для надання дієвої допомоги людям.

Проблеми наук про людину

Не скільки не умаляючи досягнень всіх наук, що вивчають людину, треба відзначити, що при великому обсязі спостережень і накопичених теоретичних знань, філософія, відображаючи шляхи пошуку істини, відірвана від дійсності, а психологія і соціологія самими спеціалістами в цих галузях вважаються теоретичним звалищем. Ці науки – гігантський конгломерат теорій і методик, які багато чого пояснюють, але не працюють. Вони не володіють універсальними знаннями, не мають того інструменту, який об’єднав би в єдине ціле знання про людину і суспільство. В умовах плюралізму серед теоретиків наук про людину виник фрустраційний стан. Вчені намагаються синтезувати теорії, об’єднати їх, вивести чітку систему, закони, які змогли б пояснити всі явища суспільного життя. Але зробити це неможливо: кожна теорія описує частку в суспільних процесах, а для пояснення іншого суспільного явища стає недієвою, і на практиці нічого не виходить. Чому? Тому що починати потрібно не з кінця, а з початку, з витоків – не з суспільних явищ, як надбудови і наслідку, а з основи основ – діяльності психіки кожної людини – учасника суспільних процесів. Адже психіка закладена природою і діє згідно природних законів. Розкрила ці закони соціоніка. Саме вона пояснює, як влаштована психіка людини і описує її структуру, розкриває закономірності міжособових взаємодій. Це пояснюється згідно закону структури психіки людини, закону психічної сумісності, закону соціону і соціонної організації в суспільстві, згідно закономірних взаємодій із суспільством.

Чому науки про людину опинилися у стані стагнації, розгубленості, ніби загнані у глухий кут безпомічності? Тому що основою розвитку цих наук були позитивізм – визнання достовірності будь-якого знання і емпіризм – виникнення теорій на основі спостережень, дослідів і зібраних фактів. А оскільки людина і суспільство – багатогранне, неоднозначне і складне явище, фактичний матеріал і зріз на його основі міг бути неповним, а робились узагальнення, які не пояснювали інших, навіть аналогічних явищ. Таких спостережень, висновків і теорій накопичилось занадто, і це привело тільки до хаосу і розгубленості серед самих дослідників і вчених. Теорії, не перевірені на практиці продовжують існувати, вносячи роздріб, сум’яття, плутанину, бо в сумбурі величезної кількості ідей, теорій і систем губиться істина.

Те, що може зробити соціоніка для цих наук, важко переоцінити. Оскільки соціоніка відкрила суть людини, що підтверджується практичними результатами, вона може стати тим ядром, або лакмусом, що перевірить і впорядкує всі інші ідеї і внесе чітку системність у всі науки про людину. Хибні ідеї і теорії відкинуться, як нежиттєздатні, а інші набудуть практичності. Соціоніка може дати практичний інструмент для дослідження соціальної реальності. Адже вона виходить із інтересу об’єктивного – показує коріння – суть людини, а все інше – як людина діє в суспільстві, залежить від витоків – її психіки, адже діяльність психіки спричиняє мотиви до дій. Психіка – це основа, базис, суспільство – результат дії і взаємодії психік людей – надбудова. Тому досліджуючи суспільство, треба виходити із знання основ, надалі через знання законів соціоніки розкриваються причини і наслідки всього, що відбувається в суспільстві. Залишилося тільки поставити науки про людину і суспільство з голови на ноги, відсіяти непотріб, перевернути світогляд учених, щоб дати поштовх для розвитку у правильному напрямку всіх наук.

Час від часу виникає потреба в революційних змінах для створення нової якості. “Інволюція так само необхідна, як і еволюція. Руйнування форм, які стали вже мертвою шкаралупою і звільнення сили, яку вони утримують, так само цінно, як і створення нових форм.” Д.Радьяр.

Філософія шукає універсальні закони взаємозв’язку людини і Світу, психологія досліджує людину, як універсальний феномен природи, педагогіка відсліджує шляхи становлення і розвитку особистості, соціологія досліджує суспільство. До того ж в соціології також розглядаються ідеї, які намагаються пояснити, як влаштована людина, як вона взаємодіє із суспільством. Це спроби об’єднати різні ідеї при різних методологічних підходах. У всьому світі науки пробуксовують через кризу класичної методології: не вдається упорядкувати величезні масиви данних. І авторитет наук про людину падає.

В основі соціоніки лежить теорія інформаційного метаболізму – сприйняття, обробки й обміну інформації. Її можна взяти основою методології інших наук, як інтегральну методологію в будь-якій науці. Так, у соціології багато теорій обміну, але практично підтверджується соціонічна. Чому б соціологам не взяти її на озброєння? Закони соціоніки дадуть новий пізнавальний та інструментальний імпульс. Всі науки про людину потребують знань соціоніки. Світ кричить про наближення до людини. У всіх сферах життя прагнуть гуманізації. Тому потрібно об’єднати зусилля фахівців для внесення здорового струму як здорового глузду у суть наук про людину.

Соціоніка, не заперечуючи досягнень інших наук про людину, може допомогти їм розвиватися.

Соціоніка для філософії

У філософії основні два поняття розмежовуються, як дві протилежності: світ матеріальний і духовний. Протягом століть продовжується полеміка в питанні, що первинно: матеріальне чи духовне, отже ці поняття протиставляються одне одному. Лише в одному формулюванні закону “боротьби та єдності протилежностей” лежить протиріччя. Протилежності ж виступають не у боротьбі, а у взаємодії. Все в природі взаємопов’язано: всі явища, всі істоти в світі пов’язані між собою, і всі процеси взаємовпливають один на одний.

Людина існує зв’язуючою сутністю між духовним і матеріальним, сенс її життя, її місія на Землі – вдосконалюватися самій і вдосконалювати життя і оточення. Ті люди, які прагнуть цього і можуть реалізувати себе, отримують нову інформацію з метою її трансформування і передачі іншим для прогресу людства. Дуальність посилює ці можливості людей. А соціон - це взагалі невичерпний енергетично-інформаційний потенціал у суспільстві.

Коли вчені зуміють заглянути по той бік матеріального аспекту реальності, вони оволодіють істинною наукою. А поки що вчені знаходяться ще ззовні справжньої науки, вони поруч неї. Крок за кроком відкриття в науці наближують людство до істини, суть якої в синтезі знань щодо матеріального та духовного світу.

Філософія є теоретичним ядром будь-якого світогляду. Світогляд у філософії трактується як певна система, цілісність знань, принципів, поглядів, ідеалів, цінностей, навичок, відношення до світу. Світогляд – це те, що робить людину незалежною, самостійною, цілісною, допомагає ставати особистістю. Але помічено, що люди мають різні світогляди, недаремне і у філософії існує плюралізм думок, поглядів і напрямків. Соціоніка точно визначила, що існує всього 16 сталих світоглядів, притаманих кожному із 16 соціонічних типів, в які включаються певні сталі ціннісні орієнтації, принципи, ідеали, певна система світобачення й відношення до світу. Знання свого соціонічного типу і розвиток своїх сильних психічних якостей веде до становлення й утвердження особистості.

У філософії людина розглядається як цілісність, в якій є все для життя. Вважається, що без недоліків, з якими прагне боротися психологія, не можна оцінити достоїнства. Боротьба з недоліками є штучною і безрезультативною, адже в природі нічого не припиняється та обривається. Без недоліків не можна мати цілісність, бути самим собою. Соціоніка розкриває для кожної конкретної людини її недоліки, як слабкі психічні якості, вчить знати, які саме ці якості і як ними не користуватися, щоб дати можливість повного розкриття і використання власних сильних якостей психіки.

Розглядаючи співвідношення людина і світ, філософія розглядає людину, як єдину істоту, наділену свідомістю, завдяки якій одухотворює світ. Свідомість дана людині як необхідність її існування і виживання у світі. Свідомість – це та реальність, яка несе людині свободу, і цей механізм закладений в людині від народження.

Свідомість – це процес мислення, а в більшій мірі – процес усвідомлення свого власного буття і його цінностей. Це процес зустрічі із сенсом свого життя. А сенс життя людини – стати і бути собою, тобто віднайти себе такою, якою є у глибині своєї душі і навчитися мужності й стійкості, щоб залишатися собою у всіх життєвих ситуаціях. “Це надзвичайно, неймовірно складно, - вважає філософія, - але можливо”. Всі конкретні кроки – це реалізація загального сенсу життя. Хто реалізує загальне, тобто віднаходить себе, той реалізує і всі конкретні справи.

При пошуках власних здібностей в нагоді стає соціоніка, вона дає реальну можливість віднайти себе і стати собою. У філософії тому і вважається неймовірно складним процес знаходження себе і самореалізації, бо немає тих знань, які відкрила соціоніка. Відомо, що все геніальне просто. І що всі складнощі у житті виникають через незнання. Хіба це складно: визначити свій соціонічний тип, щоб знати власні сильні і слабкі сторони, щоб зорієнтуватися, в яких саме видах діяльності можна найкраще реалізувати себе, а чим займатися не варто. Природжений потенціал – це суть і глибина душі, а вміння задіювати тільки сильні сторони – це і є вміння залишатися собою у всіх життєвих ситуаціях.

Філософія спонукає людину замислитись над сенсом життя, над тим, як влаштований світ і місце людини в ньому, обмінятися думками, різним світобаченням, подискутувати, вступити в полеміку, все це взагалі своєрідна форма спілкування, яка може привести просто до підвищення рівня ерудиції, а частіше до виснаження. Соціоніка ж дає реальну допомогу в житті, це інструмент до дій, і разом з тим дає можливість змістовного, приємного спілкування за рахунок енергетичного підйому і психічного задоволення всіх потреб душі.

Особистістю у філософії вважається людина, яка пізнала себе і світ і вміє в ньому жити. Але якщо людина прийшла в цей світ – її завдання зробити його кращим. Інакше в чому тоді сенс її життя? Людина, яка пізнала себе і світ, є однак пасивною у відношенні до нього. Серед живих істот людина єдина наділена здібністю думати, аналізувати, творити, і її завдання – реалізувати цю здібність. Сенс життя у творчості. Знайти своє покликання, реалізувати свій талант у творчій праці – для цього ми приходимо у світ. Особистістю можна назвати ту людину, яка продукує. А знайти своє покликання допоможе соціоніка, знання її законів застереже від неправильного вибору професії і людини для подружнього життя. Знання соціонічних типів знайомих людей допоможе знаходити з їх допомогою правильні вибори у будь-яких життєвих ситуаціях. (Детально див. книгу 1 “Знайди гармонію в житті”, розділ “Мистецтво спілкування”). Вміння визначати соціонічні типи допоможе віднаходити людей за своїми потребам самостійно, тобто саме тих, хто зможе задовольнити ті чи інші потреби, які повсякчас виникають протягом життя.

Не маючи знань про закономірності інформаційної взаємодії між людьми, філософія шукає відраду у внутрішньому світі людини відособлено. Але визнає, що кожна людина усвідомлює свої потаємні, сутнісні, глибинні зв’язки з людьми, які ніби зліплені з одного тіста, духовно близькі, привносять в наше життя не деструктивні, а життєстверджуючі стосунки. Якщо ми повинні щось шукати, то тільки себе, а значить і тих людей, що допомагають нам розкрити себе, тих людей, які спонукають нас до пошуку, з якими легко. Стосунки з ними – вічні і безмежні. А знань, що це за люди, філософія не дає. Людей, які вносять деструктивність, духовну смерть в наше життя, руйнують бажання і інтереси, контролюють, обмежують свободу, пригнічують нас, ми маємо залишати. Але перш ніж залишити таких людей, треба пройти через всі ці страждання. Визначення соціонічних типів і дотримання законів інформаційних взаємодій через розкриття закономірних стосунків дасть можливість людям уникати негараздів деструктивних стосунків. І знайти саме свою близьку людину, стосунки з якою однозначно ведуть до взаємного розвитку й гармонії, приємного й змістовного спілкування і взаємодопомоги у всіх питаннях, у широкому розумінні цього слова. Це – тільки дуальні стосунки.

Кожна людина самостійно обирає власний шлях у житті і своє оточення.

Соціоніка для соціології

Соціологія вивчає соціальні структури, але при цьому треба пам’ятати, що їх утворюють і складають люди, які активно діють, можуть в результаті спільних дій змінювати положення окремих взаємозв’язаних частин структури відносно одна одної, рівень обмеження поведінки і ступінь свободи кожної частини, а також характер взаємовідносин окремих складових. Отже, соціальна структура – це жива система, залежна від стану частин, що входять до неї, і об’єднуючись, впливають на її функціонування. Тому вивчення структур треба починати від вивчення людини, соціологи й звертаються за допомогою до психології, а допомогти їм суттєво може соціоніка, бо дає цілісні знання про неї.

Соціологічна точка зору щодо природної суті людини відриває її від природи й ставить у повну залежність від суспільства, в якому вона знаходиться. Внаслідок цього не враховуються біологічні потреби та біологічні (вікові, статеві та інші) особливості людини, її природні задатки й здібності, фізичний розвиток, стан здоров’я, спадковість. Водночас перебільшуються або й абсолютизуються ті людські властивості, що визначаються соціальним походженням людини, її належністю до якоїсь групи, партії або класу, її професією, віруванням, освітою. У зв’язку з цим людина нерідко розглядається наче якась абстрактна або завуальована істота, що визначається тими чи іншими соціальними групами, класами та спільнотами, “розчиняючись” у них, або ж зводиться лише до виконуваних нею соціальних функцій – різновидів діяльності.

Якщо виходити з такого розуміння людини, то можна теж дійти неправильних висновків. Наприклад, що кожна окрема людина меншовартісна порівняно із суспільством або з якоюсь людською спільнотою, до якої вона належить. Або, що людину можна зробити якою завгодно, змінюючи лише суспільні умови її життя. Або, нарешті, що різних людей можна навчати і виховувати тими самими методами, не враховуючи індивідуальних людських відмінностей.

Соціологічні теорії мають початок від американського суспільства й виникли із соціальної філософії і психології, базувалися на спостереженнях і узагальненнях, які давали знання про закони поведінки людей. На жаль, соціоніка з’явилася набагато пізніше, і тільки на сучасному етапі пропонує соціології використати свої набутки для вирішення однієї із центральних проблем – проблему вивчення людини, її взаємодії в суспільстві.

Чому саме ця проблема є однією із центральних? Тому що кожен соціолог для розуміння суті соціальних явищ, системи взаємозв’язків людей в суспільстві повинен зрозуміти, що психічні закономірності, розкриті соціонікою, є рушійною силою у вчинках кожної конкретної людини. Індивідуальна поведінка являє собою основне розуміння життя всієї соціальної групи або суспільства.

В соціології вважається, що людина – це один із феноменів, що важко одразу однозначно визначити. Існує два протилежні погляди на її розвиток. З точки зору одних, кожна людина формується і розвивається згідно з її вродженими якостями і здібностями, а соціальне оточення грає при цьому незначну роль. Інші повністю заперечують вроджені внутрішні риси і здібності, вважаючи, що людина – це продукт, який повністю формується в ході соціального досвіду. Зрозуміло, що треба враховувати і біологічні особливості і соціальний досвід. Але соціологія вважає, що соціальні чинники формування людини більш вагомі.

У соціології вважається, що не люди створюють систему, а система людей. Але ж насправді основним елементом системи-суспільства є людина, як неповторна індивідуальність і особистість. І гармонічне суспільство – це результат внутрішньої гармонії кожної людини.

Хибна думка в соціології виникла тому, що вона спостерігає і вивчає надсистему, як саме суспільство без знання системи - самої людини. Тобто намагається аналізувати наслідки, але не бачить причин, направляючи погляд у зворотню сторону: не від людини до суспільства, тобто від системи до надсистеми, а навпаки, вважаючи, що надсистема повністю регулює поведінку системи, тобто суспільство створює особистість. А суспільство лише має вплив на людину, яка формується і стає особистістю, виходячи із своїх природних якостей під впливом суспільних норм.

Первинним елементом соціальної структури є соціальна група – сукупність людей, що займають однакову соціальну позицію чи виконують одну соціальну роль. За чисельним складом соціальні групи поділяються на малі (МСГ) і великі (ВСГ).

До великих соціальних груп належать класи, етноси і нації.

Варто зупинитися на аналізі малих соціальних груп, і як подається він у соціології і соціоніці. У соціології малою соціальною групою вважається група, де можливий контакт між членами, її чисельність коливається у межах 35 – 100 осіб. Соціоніка доводить, що належного контакту у такій хаотично зібраній групі не буде, вона однак розпадатиметься на угрупування, де люди за своїми соціонічними типами належатимуть до однієї квадри.

Найменшою соціальною групою в соціоніці є діада. У соціології така група вважається перманентно конфліктною, тобто постійно конфлітною (від анг. “permanent” – постійний), бо кожний конфлікт у ній є центральним. Найбільш стійкою найменшою групою вважається тріада, бо в ній кожна особа відіграє роль арбітра між двома іншими. А тепер уявіть собі, що між двома виник конфлікт, а третій від двох вислуховує жалкування, наговори а то й ще гірше - наклепи. Який психологічний і моральний клімат буде між ними? Адже той третій своїми оцінками, хто правий, а хто винен, може тільки розпалювати суперечки й вносити ще більшу смуту, розбираючись у ситуації. Адже він, як спостерігач, знаходиться осторонь ситуації, тому не знає, що ті двоє вже порозумілися, а то й взагалі між ними нічого серйозного не було, а він, інакше сприйнявши події, створює “зіпсований телефон” через наговори, усілякі дрібниці та нісенітниці породжує плітки. Недаремне в народі існує поговірка: “Третій зайвий”, або: “Двоє – це компанія, а троє – ні”, чи: “Двоє - це вже багато”.

Соціологія намагається виявляти також соціальні відносини і структуру особистості. Але без знань природних законів психіки людини та інформаційних взаємодій, які відкриті соціонікою, положення соціології будуть поверхневими і навіть хибними.

Так, вона розглядає рольову поведінку людини. І визнає, що більшість соціальних ролей люди виконують невдало, тому що не приймають їх змісту або просто не хочуть їх виконувати. Людина і роль, яку вона виконує, пов’язані певними психологічними характеристиками, які підходять для виконання певних соціальних ролей. Цю залежність розкриває соціоніка. Ігноруючи її закони, люди відчувають рольову напругу і рольовий конфлікт.

Приклад рольової напруги – це коли людина виконує під тиском обставин роль, яка не відповідає ні її інтересам, ні нахилам, ні внутрішнім установкам. Якщо рольовий конфлікт загострюється, то може привести до відмови виконувати рольові обов’язки, тоді людина отримує внутрішній стрес і відходить від даної ролі.

А була б людина самою собою, то й грати ролі не потрібно було б, тим паче підлаштовуватися, “сиділа б тоді у своїх санях” і “почувалася б у своїй тарілці”, і виконання було б якісне, і головних хвороб менше, і життя приємніше. Своя роль – це якісна реалізація себе згідно сильних сторін свого соціонічного типу.

Рольова напруга і рольовий конфлікт являють серйозну соціальну і психологічну проблему. Соціоніка взмозі попередити ці явища. І суспільство зможе досягти такого рівня, коли людина скрізь буде самою собою, найповніше реалізуватиме свій потенціал. Тоді зніметься соціальна напруга.

Життєвого успіху досягає той, хто є самим собою і повністю проявляє себе за сильними рисами характеру, використовує свій потенціал без зайвих зусиль й особливого напруження. Тому самопізнання і пізнання інших є однією із формул життєвого успіху. “Структура людини” – це класичне поняття соціології і соціальної психології. Соціоніка досліджує саме психічну структуру людини і її взаємозв’язки з оточенням, але користується іншим понятійним апаратом й іншими методами дослідження, ніж соціологія і психологія.

Людина характеризується сукупністю соціально-психологічних якостей і проявляє себе в системі соціальних і міжособових взаємодій. Чи можливо створити соціально-психологічну модель людини? Такі спроби неодноразово здійснювалися у психології і соціології. Але оскільки ці науки використовують різний понятійний аппарат, то і запропоновані ними моделі відрізняються.

Основа соціально-психологічної моделі людини, яку описує соціологія, має такі елементи:

  1. Положення людини в суспільстві, в закладах, установах, організаціях тощо.
  2. Дії соціальних чинників: умови, оточення, друзі, родичі, батьки.
  3. Формування особистості, виховання, розвиток, соціалізація.
  4. Соціальна діяльність, образ життя, стиль життя, соціальна роль, статус.
  5. Потреби, ціннісні орієнтації, інтереси, мотиви, очікування тощо.
  6. Ідеал, віра, надія, любов, відповідальність, свобода, щастя тощо.
  7. Соціологічна структура людини, її духовний світ тощо.

З переліку видно, що такий понятійний аппарат дає можливість зосереджувати увагу в основному лише на зовнішніх чинниках, які безпосередньо впливають на формування людини і на її життєдіяльність. Але перелік не враховує внутрішні чинники, які визначають незмінний спосіб життєдіяльності людини в різних соціальних системах. Тому традиційна соціологічна структура людини не дає такої моделі, яка була б дієвою при класифікації типів. Соціологічними поняттями можна описати лише рівень розвитку, оскільки це залежить від того, в яких соціальних умовах живе людина і наскільки повно засвоїла і використовує знання як досвід минулих поколінь. Але незрозумілою залишається емоційна сфера людини, її мислення і мотиви поведінки.

Останнім часом соціологи намагаються виправити цей недолік і створити типологію, яка враховувала б емоційну сферу людини, але не визначили основу для класифікації, тому з’явилось кілька різних класифікацій, кожна з яких не має чіткості і конкретної визначеності. Наприклад: класифікація з такими назвами типів: “Творець”, “Споживач”, “Романтик”, “Лідер”, “Конформіст” тощо, або “Добряк”, “Жалісливий гуманіст”, “Скряга”. Виходячи з великої кількості класифікацій можна прийти до висновку, що в залежності від обраної основи можна створити необмежену кількість типологій, які б характеризували ту чи іншу сторону людини, але немає досконалої, яка могла б всебічно її охарактеризувати. Завдання полягає у тому, щоб знайти таку основу, яка дозволила б об’єднати всю сукупність соціально-психологічних властивостей людини. Воно не може бути вирішено окремо ні психологією ні соціологією. Чому б тут не звернутися до соціоніки, адже комплексні якісні знання з’являються на стику наук. Отже, якщо соціологія візьме для себе практичні набутки соціоніки, вона зможе розвиватися надалі і мати більш практичні результати у своїй багатоплановій роботі.

Соціоніка для педагогіки

Зв’язки соціоніки, психології та педагогіки здебільшого виявляються в закономірній єдності навчання, виховання і розвитку зростаючого покоління. Навчання і виховання - це категорії суто педагогічні, розвиток - категорія фізіологічна й психологічна. Психологія досліджує результати розвитку особи на певному етапі і констатує їх, соціоніка виявляє закономірності процесу розвитку, отже в змозі корегувати його, направляти, вдосконалювати.

В історії педагогіки поняття розвитку й виховання протиставлялися одне одному як несумісні: або вільний природний розвиток, або виховання, як насилля над особистістю, пригнічення її природи. А питання треба ставити ширше: не виховання, як формування ззовні і насильно, а направлення, допомога, правильна орієнтація даної від природи індивідуальності до розвитку особистості. Не самовиховання, а саморозвиток, не боротьба з недоліками, а акцентуація на позитивні якості. Чим сильніше розквітнуть достоїнства, тим далі на задній план відійдуть, зтушуються недоліки. Кожна людина, знаючи сильні свої сторони, може впевнено розвивати їх і опиратися на них, задіюючи і використовуючи їх у будь-яких життєвих ситуаціях.

Статус-кво людини полягає у тому, щоб зберегти свою суть такою, якою вона є. Бо вона вже щось нове принесла в цей світ від свого народження, те, що треба виявити і відродити в первісному вигляді, і яке не підлягає вихованню чи стандартному розвитку. Для цього потрібно мати ключик, який відкриває потаємне в світлому царстві життя на Землі. Ключиком таким є соціонічний тип. Те, що в людині знаходиться, вимагає сприятливого, благодатного грунту – направлення і розкутості у своїх проявах для розкриття власного резерву, запасів, які спеціально зберігаються для використання їх людиною у разі необхідності виконання призначеної місії, певного завдання. Це завдання стає явним і зрозумілим тільки за умов пізнання себе завдяки розкриттю психоінформаційного генетичного коду – соціонічного типу; спілкуванню в діаді, коли відчувається гармонія дуальних стосунків і власні сильні сторони; у квадрі – коли відбувається реалізація власних якостей; в соціоні – коли використовуються квадрові здобутки. А для початку варто мати ширше коло знайомих дуалів для відчуття приємних взаємин, для створення дуальних сімей і з цим дати можливість дітям рости розкутими і вільними, і самим краще розуміти інших через силу дуальності, знайти своє місце серед тих професій, які розкривають нові й нові резерви до творчої праці. Такий замисел Основного закону природи – поєднати людину до цілого – Всесвіту. А новонароджений прийшов у наше вже обжите життя, щоб нас дечому тут навчити. Варто вміло прислухатись.

Але й зараз, не знаючи своєї індивідуальності, даної від природи, людина експериментує над собою, кидаючись від однієї крайності до іншої, не знаючи, де найкращим чином застосувати свої здібності і які саме схильності вона має.

Знання власних природних здібностей дає людині соціоніка. Звертаючись за допомогою до соціоніки, людина набуває знань своїх природних задатків і має змогу розвивати їх, направляючи у вірне русло. Перед нею розкриваються її можливості і вона впевнено крокує життєвим шляхом, уникаючи помилок, працюючи продуктивніше і з насолодою, відчуваючи щастя й сенс життя.

Внутрішній світ дитини – чистий, природний, не зламлений стандартною мораллю суспільства, дитина вільна у своїх проявах, щира і відверта, добра й людяна. Кожна окремо взята дитина краща за будь-кого дорослого. Дорослий став гіршим під впливом життєвих нашарувань – лицемірства суспільної моралі, гніту суспільних законів, нещирості суспільних відносин. Пристосувавшись до суспільства, губить власну природу, безпосередність. Дитяча сміливість змінюється дорослою обачливістю, нестримна фантазія – обережністю, відвертість – замкненістю, радість – страхом перед завтрашнім днем, насолода від життя – втомою від нього. Втома від життя з’являється від того, що людина чинить насильство над собою, ламаючи свою індивідуальність, і сама природа не прощає порушення її законів: як у зовнішньому світі виникають екологічні проблеми, так і порушення природних законів розвитку внутрішнього світу ведуть до втоми, нервових та психічних розладів, інших соматичних хвороб.

Для гармонійного розвитку особистості дитина повинна знаходитись і рости у здоровому суспільстві – з гармонійними, а отже комфортними міжгруповими взаємовідносинами і здоровим духом, направленим до людини, а не навпаки, як є наразі. Соціоніка розкриває міжгрупові взаємовідносини в суспільстві, допомагає корегувати стосунки й створювати нові, психологічно комфортні, розкриваючи закони міжособових взаємодій. Чи не цінність це?

Науки про людину теоретично розглядають три умови формування особистості: біогенетика вивчає її спадковість, соціогенетика і соціальна психологія - мікросередовище, соціальний стан і соціальну спадковість, педагогіка - процес виховання у шкільних та домашніх умовах. Але при такому комплексі умов формування особистості проблеми особистості так і не вирішуються. Все ще існує класична проблема “батьки і діти”, тобто виникнення непорозумінь, конфліктів і протиріч між представниками різних поколінь. Існують перешкоди в спілкуванні між вчителями та учнями, багато конфлікних ситуацій виникає між самими дітьми. Такі негаразди аж ніяк не ведуть до гармонійного розвитку, скоріше до відчуженості та несприйняття суспільних вимог. Отже, в суспільстві назріла потреба вирішити ці проблеми, виходячи із законів людської психіки, адже саме потреби, бажання, емоції та думки спричиняють вчинки і є мотивами поведінки. Соціоніка дає знання вродженого психоінформаційного генетичного коду людини, і використання її законів в педагогіці допоможе комплексно направляти розвиток дитини, враховуючи спадкові, типові (соціонічні) особливості та соціальні умови.

Соціоніка для психології

Психологію можна розглядати як продовження філософії, а соціоніку – як практичну прикладну науку, яка розвиває й удосконалює психологію.

Психологія вивчає процеси відображення людиною об’єктивної реальності. Черпає знання про психіку людини, базуючись на результатах спостережень поведінки людини та на результатах різних тестів, що дають можливість зробити приблизні висновки щодо розрізнених характеристик прояву людської психіки. Оскільки психологія розкриває невід’ємні частки явищ і не заперечує існування їх як психічних якостей в людині, спостерігає й аналізує їх зміни протягом певного вікового періоду, то чому б ці зміни в психіці не аналізувати більш якісним шляхом на основі синтезу психічних якостей, що дозволяло б передбачати психічні реакції, але вже з позиції знання цілісної психічної структури людини.

Для вирішення цієї життєво необхідної задачі психологія, як і будь-яка наука, для свого вдосконалення може користуватися наробками інших наук, і в даному випадку соціонікою, яка в свою чергу скористалася не тільки знаннями психології але й синтезувала в собі частки інших наук, а саме: медицини, соціології, графології, інформатики, фізіогномістики, демографії.

Предметом психології, як і соціоніки, є психіка людини і її вища форма – свідомість. Головна відмінність цих наук – в предметі вивчення і методах обробки матеріалу. Якщо предмет соціоніки – соціонічний тип, то предмет психології – фенотип. Якщо соціоніка знаходить справжні, реально існуючі індивідуальні відмінності, то психологія досліджує наближення чи відхилення від певних, невідомо на якій основі встановлених норм.

Психологія проголошує, що відображення дійсності людиною проходить за допомогою мозку, а психіка є продуктом мозку і створена тільки зовнішніми умовами. Але ж психіка – це не продукт мозку, - це душа людини, яка синтезує сприйняття відображеної мозком дійсності (зовнішньо) і сприйняття відображення вроджених ознак психіки (внутрішньо).

Психологи відчувають недосконалість методів, які є в їх арсеналі, притримуються заповіді, якщо ж не допоміг, то краще “не зашкодь”, бо мають справу з тонкою матерією людської психіки, яка є незрозумілою й ще недоступною їм, адже людина – найскладніша система у світі, і вивчати її треба комплексно, інтегруючи знання багатьох наук, що досліджують людину. Будь-яка психологічна консультація буде проведена якісно тільки у тому випадку, коли психолог знатиме людину за її соціонічним типом, з людьми яких соціонічних типів ця людина працює, товаришує, підтримує інтимні зв’язки, тоді лише можна проводити конструктивну аналітичну розмову, без жалкувань, а з вирішенням проблем.

Оскільки психологи не володіють знаннями соціоніки, вони радять притримуватись соціальних норм і вольовими зусиллями самоконтролю корегувати власну поведінку. Але частіше всього це не допомагає, скоріше навпаки, люди відчувають наругу над власною особистістю. А у стресових ситуаціях самоконтроль повністю губиться, людина не “владна над собою” і діє спонтанно. Такі спонтанні некеровані свідомо дії залежать від проявів соціонічного типу. Знаючи реакції власної психіки за соціонічним типом, можна передбачати свої дії в тих чи інших ситуаціях, знати, як діятимуть інші, знаючи їх соціонічні типи. Якщо реалізувати себе за сильними якостями, відпадає необхідність у самоконтролі, людина діє природно, вільна у власних проявах, впевнена і задоволена собою і життям. Такі люди й іншими сприймаються позитивно.

Психологією розкриваються взаємовідносини окремих членів у колективах, такі як: ділові та міжособистісні. Велике значення надається самооцінці людини в колективі, її вимогливості і вибагливості. Вважається, що конфлікти виникають у випадку, якщо рівень вимогливості чи вибагливості члена групи занадто високий і не співпадає з положеннями колективу. З позиції соціоніки між людьми в групах існують 4 види стосунків: формальні, ділові, дружні, сімейні. Конфлікт зароджується не від вимогливості чи вибагливості людини, а від природного закону “сумісності стосунків”. Будь-які закономірні стосунки не обов’язково можуть мати конфліктність. Суть їх полягає у тому, щоб людина знала, за якими психічними якостями має доповнення і зближення з іншими, а за якими ні, і знала при цьому, при яких стосунках необхідно утримувати певну “відстань”, щоб правильно сприймати і чути один одного. Порушення цієї відстанні є початком поступового розвитку конфлікту. Повне доповнення і об’єднання людей проходить тільки в дуальних стосунках, де не існує потреби регулювати відстань, яка визначається природно й не впливає негативно на взаємодії. При цьому людина вміє впевнено переконувати чи доводити свої погляди.

Швейцарський психолог ХIХ століття Карл Густав Юнг писав: “Я зрозумів, що з хаосу сучасної психології неможливо видобути чіткі критерії - їх ще тільки треба створити, причому не з повітря, а на основі безцінних праць попередників”. Отже, розвиток психології закономірно привів до відкриття струнких законів соціоніки, яка взмозі практично точно розкрити психічні якості кожної людини, закладені в ній від природи і навіть передбачити її стосунки з іншими. Індивідуальний досвід при суспільних взаємодіях дає нашарування окремих рис характеру, але сприйняття і оцінення внутрішнього та зовнішнього світу, дане від народження є незмінними. Звичайно, протягом життя людина змінюється - змінюються її звички, поведінка, інтереси, одним словом, характер стає іншим. Але змінюється характер, а не соціонічний тип. Виховання може надавати типу деяких особливостей, ослаблювати або підсилювати певні риси. Можна дати розкритися типу або пригнітити його, але змінити тип неможливо.

Психологи, користуючись тестами, виявляють у людини її нароблений характер, який протягом життя змінюється, залежно від умов особистого життя та соціального стану суспільства.

Соціоніків, що користуються тестами при визначенні типу можна порівняти з лікарями, які замість того, щоб поставити діагноз пацієнту, пропонують йому визначити свою хворобу по симптоматиці. Отже, єдино вірними є методики фізіогномістики, які точно виявляють вроджений соціонічний характер, тобто соціонічний тип, який є незмінним. Психологи шукають місточок між психічним і біологічним, методики фізіогномістики показують і використовують цей місточок.

Щоб проаналізувати особливості психічних процесів і надати психологічну допомогу потрібно визначити базову основу будови психіки і способи взаємодії її із зовнішнім середовищем, тобто індивідуальні методи сприйняття й обробки інформації через визначення соціонічного типу. Знання соціонічного типу дає можливість знати закономірності перебігу психічних процесів і передбачити можливу реакцію в різних ситуаціях, безпомилково визначити темперамент та тенденції до рівня самооцінки тощо. Знаючи ці підвалини, можна працювати над визначенням і корекцією інших психічних якостей: ступені розвитку уяви, пам’яті, образного мислення, сприйняття, волі, - всіх тих якостей, які досліджує психологія. Соціоніка показує закономірності особливостей функціонування психічних якостей кожного соціонічного типу, (ці особливості розкриті в книзі 3 “Соціоніка на допомогу психологу”), тоді як психологія виявляє рівень розвитку окремої якості (без взаємовпливу і взаємозв’язку). Соціоніка розкриває причини і передбачає наслідки, психологія виявляє результат – стан психіки на той чи інший момент, не розкриваючи динаміки розвитку через невиявлення причинно-наслідкового зв’язку.

Відтак, соціоніка дає базу психології, направляє й об’єднує розрізнені знання, узгоджуючи їх і надаючи цілісної інформації про особистість.

ПРОПОНУЄМО

Науковці, які прагнуть істини, звертайтесь до соціоніки, цим Ви надасте практичності в тих галузях науки, які Ви розвиваєте.

Дізнаєтесь більше з книги "Соціоніка суспільству"

 

KMindex 

головна ] послуги ] теорія ] практика ] статті ]знайомства ] робота ] відпочинок ]  [ навчання ]менеджемент ] відгуки ]

Усі питання надсилайте на vcs-vcs@ukr.net

Дизайн © 2001 ViVo Studio
© 2001-2004 Всеукраїнський Центр Соціоніки. Авторські права захищені