ШАНА № 1 (7) за 26-березня-2006 (архів) | Рубрика-10 | ВІД ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ ДО ОСОБИСТОСТИ
Архів
ШАНА
№ 1 (7)
за 26-березня-2006
 
21 Квітня 2019

Выбрать русский вариант сайта Вже вибрано український вариант сайту
       
Обкладинка   Головна   Знайомство   Зв'язок   Підписка   Архів

   
контакти
   
   
     
   
архів
   
   
     

   
рубрики
   
"пошук істини"
"життя серед"
"соціоніка"
"сім'я і діти"
"стосунки"
"покликання"
"ймовірно"
"поговоримо"
"за завісою"
"рекомендації"
"твій стиль"
"нам пишуть"
   

 


   
книга
   
 
 
"Знайди гармонію в житті"
із серії "Соціоніка про людину". Українською і російською мовами.
E-mail:
Тел. +38(096)335-35-63.
     



 
   
Архів номерів - Рубрика № 10 за Березень 2006
   
 
"ШАНА" № 1 (7)
за 26-березня-2006
Архів сайта: http://www.socionics.in.ua/shana/
-= Рубрика № 10 за Березень 2006 =-
РЕКОМЕНДАЦІЇ

ВІД ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ ДО ОСОБИСТОСТИ

Соціоніка розкриває закономірність поведінки людини, системність її дій. Розглядає людину як індивідуальність за вродженим соціонічним типом і особистість відносно того, наскільки людина розвиває і вдосконалює свою індивідуальність. Тобто кожній людині властива індивідуальність від народження, але не кожна людина може стати особистістю, а це залежить від того, як проявляє вона свою індивідуальність відповідно до соціонічного типу і як використовує свої здібності і можливості у повсяк­денному житті. Отже, основна мета соціоніки — не типувати людей, а виявити точно індивідуальні особливості стосовно їх соціонічного типу, тим самим спрямувати на ті види діяльності, де вона зможе найкраще реалізувати свої характерні якості, здібності і можливості.

Кожна індивідуальність має свої вроджені потреби, життєво необхідні у певних умовах, які забезпечують життя і розвиток, як фізичний, так і духовний. А особистість, крім потреб, має і інтереси, які розвиває і сміливо відстоює. Інтереси сприяють мотивації до певного способу життя і дій у силу своєї усвідомленої значимості і емоційної привабливості. Індивідуальність відстоює себе, а особистість — свої погляди, інтереси, цінності, життєві установки і принципи. При неможливості задовольнити потреби виникають проблеми щодо виживання. А коли не задовольняються інтереси, життя бідніє інтелектуально й емоційно, виникає таке враження, що не вистачає самого необхідного, того, що надихає, надає піднесеного стану, змушує творити й забувати про сум і відчай. Індивідуальністю є кожен, а особистістю стають не всі.

Становленню особистості сприяє здібність людини керуватися голосом власної совісті. Німецький філософ І.Кант казав, що совість — це закон, який живе в нас самих, а французький філософ П.А.Гольбах називав совість нашим внутрішнім суддею. Це дійсно так. Бо совість — це ті вимоги, які людина ставить до самої себе. Здатність людини самостійно оцінювати себе з точки зору моральних принципів, поглядів, переконань і відповідати за свої дії не тільки перед іншими, а й перед самою собою є свідченням моральної зрілості людини.

За вродженим соціонічним типом людини, а це є її вроджений соціонічний характер, її індивідульність і неповторність, можна визначити особливості сприйняття світу, поведінки, мислення (усвідомлення), силу і глибину її почуттів, відчуттів, емоційний стан, її розумові якості, можливості, природні здібності, професійні схильності, її сутність як фізичну так і духовну: поєднання і взаємозв'язок зовнішнього і внутрішнього, здатність чи нездатність відтворювати предмети завдяки уяві, переключення уваги чи зосередження її, чи вона ведуча чи ведена, активна чи пасивна, стаєр чи сприн­тер, а також темперамент, самооцінку, які формуються від народження і є невід'ємними рисами вродженого соціонічного характеру. Крім того, можна виявити соціонічний тип сумісного партнера, друзів, однодумців.

Становленню особистості допомагає знання власного соціонічного типу, який є психоінформаційним каркасом особи — формою, з якої виростає особистість, реалізуючи своє покликання. Прагнення до самореалізації у формі певного соціонічного типу спостерігається відразу після народження дитини, тобто є вродженим.

За потребами дитини можна виявити її природні психічні якості, риси характеру, бачити, що саме її приваблює. Добре знаючи ці потреби, а також її проблеми, звичайно, можна розуміти, які бар'єри сприйняття існують у неї поряд з неузгодженістю із собою та оточуючими людьми.

Один із бар'єрів — це розвинена у дітей захисна реакція чинити опір усьому, що б їм не запропонували, надмірна вимогливість, своєрідний максималізм. Діти потребують до себе багато уваги. Ця потреба межує з крайнощами у їхніх поглядах. Це правильна потреба, бо дітям за короткий час дуже багато чого треба пізнати, а хто в першу чергу повинен розповісти про навколишній світ, як не батьки. Та часто виходить, що діти опиняються за бортом сімейного човна, до того ж батьки ще й перекладають на них свої невирішенні проблеми і, насамперед, це батьківські міжособові конфлік­ти, не має значення — внутрішні чи зовнішні, діти їх все одно добре відчувають.

Більш яскраво дитячий максималізм виражений у тих сім'ях, де дитину не помічають і з нею не рахуються, не надають їй значимості. Максималізм властивий дитині до тих пір, поки вона не стала на шлях самостійності, і якщо він продовжує надалі розвиватися і прогресувати, то на тому ж самому підґрунті недовіри, приниження, неоцінення людини як індивідуальності. Це яскраво помітно саме у тієї людини, якій майже неможливо нічого довести, переконати в абсурдності її думки, що не має наукового і практичного підтвердження, життєвого застосування, яка часто кидається в суперечки і галасливий лемент, не маючи на те аргументів до захисту свого міркування у конкретній розмові.

Треба зрозуміти, що батькам діти дані на деякий час, і їх обов'язок — підготувати дітей до життя, навчити й направити, не порушуючи їх природної суті.

Лише від сім'ї бере початок життя дитини, а це означає, що причина всіх її проблем прихована саме там.

Людина думає, що вона поводиться правильно, а насправді просто спрацьовує стереотип стосунків, який передається із покоління до покоління. Від самого народження дитини на неї впливають стосунки батьків і поступово їй передаються. Коли така дитина виростає, вона починає відчувати неспівпадіння між тим, що в ній закладено природою і тим, в якому оточенні вона живе.

Але у людини протягом життя формується ще один характер. Вона сприймає інформацію в дитинстві не тільки від батьків, але й від знайомих, друзів, суспільства, в якому вона знаходиться. Цей процес у суспільстві, що називається соціалізацією, приводить до набуття соціального характеру, якому суть людини, починаючи з дитинства, протидіє. Тоді вона захищає свою індивідуальність, свою вроджену природу від нав'язування іншими своїх позицій бачення світу, своїх норм поведінки і вчинків, якихось звичок, звичаїв, підвалин тощо, які не співпадають із сприйняттям оточуючого світу самою дитиною і яка прагне завжди відстоювати своє “Я”.

А зберегти своє “Я” найважче, коли людина не знає свого соціонічного типу (не розшифрувала свого психоінформаційного генетичного коду). Якщо батьки не знають про вроджені якості своєї дитини, зберегти їй своє “Я” складніше. Адже людина, не бажаючи того, нерідко переоцінює ті риси і здібності в інших, які їм властиві, а їй ні, а вона хотіла б мати їх. Водночас недооцінює їй притаманні. Ті риси, які оцінюються в інших людях, як достоїнства, часом сприймаються по відношенню до себе як слабкості, надають людині неприємності, роблять її вразливою. Намагаючись наслідувати інших, людина позбавляє себе своєї індивідуальності, своєї природи, у спілкуванні починає захищатись, використовуючи свої слабкі риси, які знаходяться в підсвідомості.

Тому, чим вищий рівень соціалізації, тим сильніше розвинуті механізми конформізму, які дозволяють людині будь-якою ціною пристосуватися до кожного, не поважаючи нікого.

Вислів “Людина — істота, повна протиріч” — став ледве не крилатим. Не маючи змоги пояснити зміни поведінки однієї й тієї самої людини, шукають вплив ситуації, неврівноваженість психіки, інші сторонні причини й приходять до висновку, що людину пізнати неможливо.

При спробах практичного застосування законів соціоніки виникла проблема правильного визначення соціонічного типу. Часті помилки, неспівпадіння визначеного типу і проявів поведінки тієї чи іншої людини привело деяких спеціалістів до хибної думки, що крім типів існують ще й підтипи.

Люди одного соціонічного типу мають спільні риси як зовнішності так і внутрішнього світу, прояви поведінки в тих чи інших обставинах і реакцію на них. Але як же вони індивідуально розрізняються: серед них можуть бути добрі і злі, спокійні і роздратовані, лагідні й агресивні, ввічливі й грубіяни… Світ один, природа людини спільна, а люди так відрізняються. Чому ж трапляється так, що люди, які мають один, спільний соціонічний тип відрізняються у певних зовнішніх проявах? Чому серед цих людей одні оптимістичні, впевнені, врівноважені, часто у доброму гуморі, інші — знаходяться у пригніченому стані, і тому їх поведінка, ставлення до життя, умовисновки можуть бути такими несхожими: вони часто скаржаться, скиглять, бачать лише негативні сторони ситуації і людей, песимісти, мають змарнілий вигляд. Одним із них легко в житті, іншим — важко. Буває навіть так, що одна і та сама людина в певні періоди життя проявляє себе позитивно й знаходиться у бадьорому, навіть піднесеному стані, в інші — пригнічена, песимістична. Адже тип протягом життя не змінюється, а стан людини, її поведінка такі мінливі…

Справа в тому, що людина знаходиться в оточенні інших, і стосунки з близькими — чи то з друзями, чи то з рідними впливають і на її стан, і на її поведінку, можуть навіть кардинально змінювати її цінності й життєві принципи. Кожен підсвідомо потребує від інших тих якостей психіки, яких йому не вистачає і завжди прагне проявити і відстояти власні сильні сторони. Коли цього немає, тобто сильні сторони не вимагаються близьким оточенням — тими, з ким спілкується, людина волею-неволею, підсвідомо змушена активізувати свої слабкі сторони. Відчуває себе при цьому нелегко, дискомфортно, знаходиться у постійній внутрішній напрузі. Відчуття невпевненості у власних силах, некомпетентності, тривоги призводить до заниження самооцінки, самопоїдання, інших внутрішніх негараздів, які відбиваються у зовнішніх обставинах життя, й людина тоді нарікає на себе, дорікає іншим, бачить усе в темних тонах, досадує на нещасливу долю, вважає себе невдахою, немічною, нещасливою. Це веде до викривлення і навіть до руйнування особистості.

Щоб зрозуміти людину цілісно, незалежно від того, як вона проявляє себе з тими чи іншими людьми, у різних обставинах, мало знати її соціонічний тип, треба знати ще міру задіювання її сильних і слабких сторін. Людина почуватиметься комфортно і впевнено тільки тоді, коли якісно реалізує свої сильні сторони. Тому кожен повинен прагнути до чистоти власного соціонічного типу,— коли не задіюються слабкі сторони, а функціонують лише як нормативні знання і правила поведінки у межах “можна–не можна”. Прагнення чистоти власного типу — це якісна само­реалізація.

Хтось може подумати, що подібне наближення до типовості нівелюватиме індивідуальні риси і люди одного типу стануть схожими один на одного. Це не так. Крім поняття соціотип існує і поняття фенотип — це певна конкретна людина з властивими їй індивідуальними особливостями у межах одного соціонічного типу. Прояви у фенотипі чистого соціонічного типу сприяють становленню особистості, допомагають у житті — як у гармонізації стосунків з іншими, так і гармонії внутрішнього світу і зв'язків із зовнішнім. Як кожна держава прагне чистоти своєї нації, так і кожна людина повинна прагнути чистоти проявів власного соціонічного типу для найефективнішої реалізації своїх задатків, розвитку і розквіту талантів. Адже відомо, що головне в житті — розкрити і реалізувати свій талант.

Анатолій Гречинський.

Інформація Всеукраїнського Центру Соціоніки

(Детальніше на сайті: http://www.socionics.in.ua/ukr/index.htm)

 
     
пошук істини | життя серед | соціоніка | сім'я і діти | стосунки | покликання |
ймовірно | поговоримо | за завісою | рекомендації | твій стиль | нам пишуть |
|
 
Всі права захищені © Всеукраїнський Центр Соціоніки НВП "Соціонічні Технології"
Веб-дизайн та програмування: , художник: Олександр Білозор, спонсор видання Костянтин Іващенко