ШАНА № 1 (7) за 26-березня-2006 (архів) | Рубрика-07 | ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ ПЕС ПОЛКАН
Архів
ШАНА
№ 1 (7)
за 26-березня-2006
 
21 Квітня 2019

Выбрать русский вариант сайта Вже вибрано український вариант сайту
       
Обкладинка   Головна   Знайомство   Зв'язок   Підписка   Архів

   
контакти
   
   
     
   
архів
   
   
     

   
рубрики
   
"пошук істини"
"життя серед"
"соціоніка"
"сім'я і діти"
"стосунки"
"покликання"
"ймовірно"
"поговоримо"
"за завісою"
"рекомендації"
"твій стиль"
"нам пишуть"
   

 


   
книга
   
 
 
"Знайди гармонію в житті"
із серії "Соціоніка про людину". Українською і російською мовами.
E-mail:
Тел. +38(096)335-35-63.
     



 
   
Архів номерів - Рубрика № 07 за Березень 2006
   
 
"ШАНА" № 1 (7)
за 26-березня-2006
Архів сайта: http://www.socionics.in.ua/shana/
-= Рубрика № 07 за Березень 2006 =-
ЙМОВІРНО

ПOЛІЦЕЙСЬКИЙ ПЕС ПОЛКАН

Небо над космопортом скидалося на величезний телевізійний екран, увімкнений… на серіал про життя комах.

Працелюбні “бджілки” залітали лише, аби скинути вантаж, привезений з далеких планет, і, прийнявши на борт земний крам, відлетіти знову. Важкі “джмелі” юрмилися поруч. Пасажирські “жуки” забезпечували притік на Землю інопланетян-туристів, а також бізнесменів-гуманоїдів або негуманоїдів, а стрункі “оси” – бойові фрегати та корвети охороняли мирний рух цивільних зорельотів, готові завжди прийти на порятунок, почувши “SOS”.

Але деякі “комахи” несли землянам, траплялося, дещо своєрідний “мед”. І інспектор у відставці Холмський і робот Айрон добре знали, що з Галактики на нашу планету везуть наркотики, а точніше – один-єдиний наркотик; кислоту, що витіснила всіляку іншу “дрянь”. Сьогодні інспектор і робот на прохання відділу боротьби з наркомафією вирушили до космопорту, щоб долучитися до боротьби зі Злом, ім'я якому ОФФІҐЕН.

На допомогу їм відрядили собаку з кінологом.

- Доброго ранку! – привітався пес.

Кілька секунд тривала німа сцена. Айрон оговтався першим:

- Генетично модифікований собака! – вигукнув робот. – Я ж читав, що до пошуку наркотиків залучають собак, які розмовляють…

- Так, це я, - помахав хвостом пес з породи кавказьких вівчарок, - мене звуть Полкан. Я люблю порозмовляти.

Полкан був білий з кількома рудими плямами на спині та боках.

- А ви інспектор Холмський і робот Айрон? А я багато чув про вас. Мені буде дуже приємно працювати з вами! А мій напарник – не звертайте уваги – мовчить усю дорогу. Нас так спеціально підібрали, кажуть, для рівноваги… То ходімо?

Вони вчотирьох вирушили на пункт контролю. Незабаром мав прибути альдебаранський лайнер. Альдебаран не належав до переліку систем, звідки тягнувся ланцюжок наркотрафіку, однак і серед пасажирів цього корабля цілком міг бути кур'єр.

За оперативними даними, виробляли таблетовану оффіґенову кислоту на віддалених астероїдах у сузір'ї Трикутника, а сировину туди постачали з кількох пунктів Галактики. Хоча патрульний флот Організації Об'єднаних Планет (ООП) вистежували кораблі наркомафії, виграти війну їм ще не щастило.

Слід оффіґену ланцюжком тягнувся з глибин Космосу, а інспектор Холмський зі своїм нержавіючим роботом Айроном намагалися відшукати лише одну ланку.

Злий геній десятиліттями у своїх підпільних лабораторіях вів пошук ідеального наркотику. Це врешті решт увінчалося синтезом сполуки, яку назвали оффіґеном. Найпаскуднішою ознакою цього наркотику була відсутність жодних побічних неприємних властивостей, добре знаних з історії: “ломки”, “одхідняків”, небезпеки інфікування через шприц, передозування.

Нічого, крім чистого кайфу.

Оффіґен перетворився на пошесть третього тисячоліття. Решта наркоречовин втратили актуальність, їх тепер можна було відшукати хіба в музеях. У той же “музей”, однак, довелося сховати ВСЕ, що суспільство використовувало в якості аргументів “проти” протягом століть; та аргументація виявилася нечинною. Молоде покоління, на відміну від молоді, котра вже зістарілася, не хотіла слухати останню. Наближався кінець світу.

І саме в цей історичний момент відповідальність за усегалактичну стабільність поклали на приватного інспектора, меланхолійного робота, балакучого пса та його мовчазного напарника-кінолога.

Відділ наркотиків – як в народі називали відділ боротьби з незаконним обігом наркоречовин Галаполу (галактичної поліції) – отримав агентурну інформацію, що чергову партію оффіґенової кислоти мають провезти на Землю з одної з планет Альдебарану саме сьогодні. Якщо буде впіймано кур'єра з вантажем наркотиків... Що ж, мафія знайде ще одного кур'єра. І налагодить новий маршрут . Тобто “війна з кислотою” обіцяла бути довгою. Якщо не вічною, бо, як жартували деякі журналісти: “Хімічна речовина в природі є незнищенною”.

Прибуття рейсу DEB-78901 (Альдебаран V – Сонце III) вже оголосили, спочатку приємний жіночий голос запросив зустрічати прибулих у спеціальній залі, а потім те саме повторив не менш приємний чоловічий голос. У епоху гендерного паритету це стало звичною нормою: спершу жіночий, а потім чоловічий – і аж ніяк не навпаки. Хоча й усі знали, що й жіночим, і чоловічим голосом промовляв електронний синтезатор.

Інспекторе, робот і пес зі своїм собачником-кінологом на повідку зустрічали пасажирів на контролі.

Натовп прибульців складався з різних рас Галактики: крім усіх можливих гуманоїдів тут можна було побачити слонопотамів з Міцара альтаїрських рогоносців, азотнодихаючих із сузір'я Рака. Більшість була, природньо гуманоїдами як з Альдебарану, так і з нашої Землі.

Айрону в фотоелементи одразу ж потрапив один юний землянин. Не помітити цю екстравагантну постать було геть неможливо: волосся, заплетено у безліч косичок, утворювало химерну композицію на тему силових ліній магнітного поля.

Хлопця одразу відвели убік і піддали обшуку. Його кишені були напхом напхані упаковками з готовим до вживання оффіґеном.

- Мусора... Копи довбані... Фараони... Щоб вас усіх передозувало... – ледь не плакав пійманий на гарячому “кислотник”, коли поліцаї потягли його до відділку. – Віддайте мені мою приватну власність! Віддайте мій оффіґенчик!

З натовпу несподівано пролунало:

- Тримайся, брате! Ми з тобою!

Це вигукнула дівчина із зачіскою типу “била мене мати березовим прутом”.

- Прощавай сестро! Не побачиш ти мене більше...

- Не кажи їм нічого!

Поліцаї схопили й її, наділи наручники та повели слідом за “братом”.

Комісар з відділу наркотиків невідомо звідки матеріалізувавшись, одразу палко подякував інспекторові та роботу за успішно проведену операцію, хоча ані вони, ані Полкан з кінологом під час цього затримання не робили нічого, лише спостерігали збоку.

- Більше не смію вас затримувати, - оголосив комісар.

Але інспектор відреагував по-своєму:

- Комісаре, роман Достоєвського, п'ять літер, перша “і”, не пригадуєте?

- Не розумію про що ви, - і комісар зник.

- Гадаю Айроне нам ще рано розслаблятися. А як ви, друзі?

- Але рейс з Альдебарану сьогодні тільки один, - зауважив Полкан, але Айрон відповів:

- Буде ще лайнер з Мінтаки, через Альдебаран. О чотирнадцятій.

- З Мінтаки через Альдебаран?

- Так, - пояснив Айрон, - викривлення простору... В підсумку виходить швидше, аніж напряму.

- Почекаємо?

Всі погодилися почекати. Полкан запропонував перечекати в буфеті.

Там, захоплено поглинаючи порцію сосисок пес задумливо мовив:

- Нащо їм та кислота... Як на мене, добра таріль з гарними сосисками це кращий наркотик.

Половину стіни тут, у буфеті, займав телевізійний екран. За рекламним блоком послідувала дикторська усмішка: “Шановні глядачі! Пропонуємо вашій увазі дві тисячі двісті двадцять восьму серію художнього телесеріалу “Стегном і бюстом”. Послухайте, будь ласка, короткий зміст попередніх двох тисяч двохсот двадцяти семи серій.”

Перемігши сосиски, Полкан зосередив усю увагу на екрані.

“Есмеральда, покинувши Рауля, захопилася Ібан'єсом...”

- Особливо коли такі от сосиски, як зараз, - мрійливо мовив пес. – А пам'ятаю, коли був цуценям. Ми вкрали палку “Краківської” з холодильника. Така була смакота! Я на шухері стояв, а Матільда та Рекс відчиняли холодильника. Хоч, може, й не годиться поліцейському про таке згадувати...

“Тим часом Ібан'єс завербувався до Гватемали. Есмеральда згадує про Рауля та хоче повернути його, однак місце вже зайнято...”

- Ми втрьох росли – два братика та сестричка. Матильда вся така біла, вона тепер працює вихователькою в дитсадочку. Дітей любить. І діти її люблять, називають “тьотя Собака”. Вона з ними грається, на собі катає, казки розповідає... “Тьотя Собака, розкажи нам казочку!” Діточки сідають у коло, а вона їм розповідає, любить побалакати, як і я.

“Але зброя була лише в першому вагоні – для охоронців. Замість робити революцію в Гватемалі, Ібан'єс мусив прокладати залізницю крізь гватемальські джунглі. А тепер запрошую вас переглянути наступну серію!”

Але “тепер” пішла не власне серія, а чергова порція реклами: дві гарненькі подруги розмовляли про особисте: “Чому сумуєш, подруго? Підзалетіла? Що, знову СНІД? Не хвилюйся! КОРБУФЛАН – і все мине! Пара пігулок і вперед – до нових вершин!”

- А Рекс влаштувався у гірськорятувальній службі, в Карпатах. По горах бігає. У нього сумка з червоним хрестом при боці та мобільний телефон – допомогу викликати. Не всі ще звикли до того, що собак навчили розмовляти... Рекс побачив лижника, котрий ногу підвернув; підбіг до нього й питає: “What can I do for you, sir ?” А той з переляку гепнувся й другу ногу зламав.

Нарешті почалася дія. Глядачі опинилися посеред гватемальських джунглів, де невдаха-революціонер прокладав колію від станції А до станції Б. Ледве він встиг кілька разів махнути киркою, як знову виповзла реклама: “Літайте шатлами Космосвіту!”

- А я пішов служити в поліцію, - продовжив Полкан. – Я завжди казав, що служба в поліції – справжня собача робота!

На екрані героїня серіалу кричала:

“Чого ти гримаєш на мене, ніби я твоя власність?! Я не твоя власність, я самодостатня! І я йду від тебе!”

Цю драматичну сцену перервала ще одна рекламна жуйка.

Робот Айрон похмуро дивився у вікно та негучно декламував:

28294679351440

35060041378522

41356763217640

19113094556732

- Що це, Айроне? – здивовано поцікавився Холмський.

- Діджітал-поезія, - пояснив робот, - заснована на особливому ритмі, гармоні поєднання чисел.

- Ніколи не розумів такого.

- Якщо люди не розуміють, - зітхнув пес, то куди нам, собакам...

І почухав задньою лапою за вухом.

Серіал невдовзі закінчився, з'явилася заставка випуску новин.

“Триває боротьба з наркобізнесом, - говорив ведучий. – Щойно надійшло повідомлення, що сьогодні у міжпланетному космопорту імені Каденюка поліція затримала двох наркокур'єрів, котрі транспортували велику партію оффіґенової кислоти”.

Показали портрети брата-кислотника та його самопроголошеної “сестри”.

“Молодий чоловік попався на гарячому, його ж супутницю поліція відпустила за браком доказів... Чи не занадто ми ліберальничаємо з цією мерзотою! Але порадіємо, що хоча б одного покидька буде відправлено на перевиховання”.

Полкан скептично прокоментував:

- Це тільки кажуть “перевиховання”. Насправді зашлють хлопця на Плутон, кригу довбати. Увесь Плутон вкритий суцільним шаром криги. Ломик у руки – та вперед.

“Ми підготували сюжет на цю тему”.

На екрані з'явилася наркофабрика: світлі, охайні приміщення, персонал у білих халатах і стерильних гумових рукавичках. З конвеєра з кулеметною швидкістю вилітали білі пігулки.

“Тут, на віддалених планетах, у таємних лабораторіях синтезують оффіґен”.

Айрон, дивлячись на це дійство, подумав, що сюжет, певно, знімали десь на цілковито легальному фармацевтичному виробництві – надто гарно все виглядало.

“Це зло потрапляє на нашу маленьку планету різними шляхами... На сторожі стоїть поліція зі спеціально навченими собаками”.

- Дивіться! – зрадів Полкан. – Це ж наш підрозділ – на тому тижні знімали... Треба хлопцям розказати... А ось – бачите? Це Грей, він усе хвилювався, що в кадр не потрапить.

Ведучий продовжив тим часом:

“Дехто з молодих людей через свою недосвідченість, нерозважність, а головним чином – через неслухняність у оффіґенову залежність”.

Показали цих залежних: виглядали вони приблизно так, як і сьогоднішній “кур'єр”.

“Вони продали свою душу цьому зіллю. Ця молодь втрачена для суспільства. Вони не хочуть вчитися, оволодівати корисним фахом, робити кар'єру, сплачуючи податок на додану вартість, а у вільний час – вдаючись до Духовності; створювати сім'ї та народжувати майбутніх законослухняних податкоплатників вони також не бажають. У них, бачте, інші, свої цінності! Ви тільки послухайте, що співають вони у одній зі своїх пісеньок:

Нам освіта ні до чого!

Щоб не шкодити мізкам,

Ми не підемо до школи,

Ми гайнемо за паркан!

Раз, два – всі хутко за паркан!

Дозволю собі одне гостре питаннячко. Який це паркан вони мали на увазі, невже Бар'єр Здорового Глузду?”

Добре тренований голос ведучого контрастно змінив інтонації на протилежні: “Але я запевняю вас, що не вся молодь у нас така. Ні, навпаки, - молодь у нас чудова! І цей незаперечний факт нещодавно підтвердив Форум Слухняної Молоді. Подивіться на обличчя цих хлопців і дівчат – які вони світлі, які в них сяючі позитивом очі! Вони – наше світле майбутнє!”

Обличчя делегатів Форуму й справді були одне до одного – наче клоновані. Далі були новини спорту:

“Вчора був Великий Футбольний День. Команда “Київ-STAR-пер” приймала у себе львівський “Дармограй”. Пропустивши в першому таймі вісім м'ячів у свої ворота, львів'яни порадились і вирішили продати воротаря”.

Полкан спитав у свого кінолога час. Той, мовчки глянувши на годинника, кивнув. Це означало, що наблизився час прибуття Мінтакського зорельота.

- Ходімо! – дав команду Полкан.

Уся четвірка рушила на свою позицію – ловити перевізника “кислоти”.

Пасажири рейсу MIN-24104 (Мінтака IX – Альдебаран V – Сонце III) виглядали ще космополітичніше, ніж ранкові “альдебаранці” – наче сьогодні мав розпочатися з'їзд представників половини планет Галактики.

Пес обнюхав усіх пасажирів по черзі, не говорячи при цьому жодного слова, аби когось з пасажирів не трафиф інфаркт від несподіванки. З байдужим виглядом відійшов Полкан від вервички прибулих, і щось шепнув поліцаям.

За мить землянина, що підпав під підозру, відвели убік. Той, на кого вказав собака. Виглядав достоту, як “слухнясик” зі згадуваного Форуму: просвітлено-позитивне обличчя, сілікована, як долина, усмішка, дорогий, але стриманий чорний костюм, шкіряний кейс, золотий годинник, запонки, заколка для краватки та ще безліч приємних дрібничок.

- Пробачте, добродію, прошу вас пройти з нами, - звернувся до нього старший з поліцаїв. – Це забере в нас не більше хвилини.

- Ні, це ви пробачте, офіцере, - не змінивши ані на йоту усмішки, мовив молодик, - бо я дуже поспішаю у СПРАВДІ важливих справах. Тому, боюся, не можу запізнюватися навіть на...

- Боюся, що вам таки доведеться пройти ось сюди, - твердіше сказав поліцай. – Ще більше я боюся, що вас чекатиме обшук за повною програмою.

Мовляв, нема чого пручатися, синку, крутіших обламували.

- Що ж, - молодик уважно подивився на нього, - ходімо. Як ваше прізвище, офіцере?

- Борсученко.

- Вам, напевно, захотілося дослужити на Плутоні?

- Попрошу без погроз!

- Ну що ви, які погрози, ви ж – ВЛАДА... Суто по-людськи я вас розумію. Тут така спека, а на Плутоні – близько нуля – абсолютного нуля, - кольоровий сніг, свіжа крига... Послухайте. офіцере, я вже запізнився, але ми ще могли б розійтися миром. Я ж дійсно поспішаю у невідкладних справах...

- Роздягайтеся!

- Ніякого оффіґена ви, запевняю, не знайдете... Тільки зашкодите власній кар'єрі.

У розмову втрутився інспектор Холмський.

- А чому ви вирішили, що ми шукатимемо саме оффіґен?

- А ви хто, приватний детектив?

- Так, інспектор Холмський, до ваших послуг.

- Приватний інспектор! До чого ми дожили, приватні детективи називаються інспекторами, до того ж без них поліція уже не може працювати... Який номер вашої ліцензії, інспекторе?

- CS 009297611, якщо вам цікаво.

- Цікаво? Звісно ж, цікаво – приватний детектив. Котрому закортіло позбутися ліцензії...

Інспектор Холмський крутив у руках свою люльку, але курити тут заборонялося.

- Не сумніваюся, - промовив Холмський, - що ви зможете позбавити мене ліцензії приватного детектива. Одначе позбавити мене ліцензії на гідність та порядність, зрештою, на професійний гонор – мене не здатен НІХТО.

Затриманий уже майже роздягнувся, його одяг і вміст кейса ретельно досліджували поліцаї.

- Можете роздягнути мене, можете, якщо хочете, всього мене просвітити рентгеном. Вам не вдасться знайти нічого!

Робот Айрон зауважив, що молодик не говорить: “Я не маю наркотику”; але: “Ви не знайдете...”

Інспектора зацікавив кулончик, якійсь інопланетний оберіг, що висів на шиї в молодика.

- Цікава річ. Я десь уже бачив щось схоже... Шкода, не пригадую, де саме.

Ніде не знайшли ніякого наркотику. Полкан запевняв:

- Шукайте, я нюхом чую. Концентрат, кілограмів зо два. Де ви його сховали, зізнавайтеся!

- А з собаками я ВЗАГАЛІ не розмовляю, - буркнув молодик.

- Отже запах є, а оффіґена нема... – розмірковував вголос Холмський.

- Даремно. І взагалі все це дарма! Ви ніколи не переможете оффіґен, - розмірковував наркокур'єр, стоячи посеред кімнати в одних трусах. – І знаєте, чому не переможете? Бо ви боретеся з хімічною речовиною, а це безглуздо.

- Ви, бачу, філософ, - усміхнувся інспектор Холмський.

- Погодьтеся, боротися з кислотою це проти природи. А в людський природі – бажання бути залежним. Всі люди – раби, вони прагнуть ярма, хіба ви цього не знали? Це очевидна аксіома, інспекторе, і немає нічого гіршого для людини, ніж свобода, рівність і братерство, ось так!

- Припустимо, все я вже чув десь... Але, за вашою ж логікою, якщо всі є рабами, ви самі теж маєте якусь залежність?

Молодик усміхався задоволено:

- Напевно так. Я ловлю свій кайф – від дзвону монет, як казали у дуже давні часи... Або від тихого шелесту банкнотів. Як мовилося у не такі давні роки, а висловлюючись сучасніше, мені до вподоби багатозначне мовчання кредитних чіпів.

Тут виник пан комісар.

- Що тут відбувається?!

- Ми затримали цю людину, - доповів Борсученко, - за підозрою...

- Чи знайшли що-небудь?

- Поки-що ні...

- Негайно відпустить його! – наказав комісар поліції.

- Але ми...

- Я сказав НЕГАЙНО! Пане, - звернувся комісар до затриманого, - я приношу вам офіційні вибачення за цей інцидент... сталося прикре непорозуміння. Ще раз вибачте.

- Я можу одягнутися? Поверніть мені, прошу, мої речі.

- О, так, так! Поверніть негайно, ви чули! – крикнув комісар підлеглим. – Всі винні у тому, що трапилось, будуть покарані, - запевнив він наркокур'єра.

- Ну що ви, комісаре, - задоволено мовив молодик натягаючи брюки, - не треба так сурово. Вони ж просто виконували свій обов'язок.

Полкан почав нервуватися.

Але тут до наркокур'єра підійшов інспектор Холмський.

- Знаєте, я згадав, де бачив подібні цяцьки, - інспектор проятугнув руку.

- Це амулет, - сахнувся молодик, - його не можна чіпати сторонньому!

Та інспектор не зважав ані на нього, ані на комісара. Кулон був уже в його руці.

- Такі речі роблять на Реканґрі. Їхня цивілізація сягнула вершин у геометрії, зокрема в розділі, який зветься топологія. Як ви міркуєте, комісаре, скільки може важити цей кулончик? Я, гадаю, кілограмів зо два... Важкувато?

Прощатися не хотілося, але всьому настає край. Наближався вечір. А в космопорту тривала звична робота. Завтра буде новий день... І, можливо, все повторюватиметься, адже війну з оффіґеном ще не виграно.

- Реканґрійські майстри – просто генії у виготовленні таких речей, - пояснював Холмський. – Найпростіший топологічний парадокс був відомий у нас здавна – так звана стрічка Мебіуса, в якої лише одна сторона. У згорнутому вигляді кулон виглядав таким маленьким, що ніхто й гадки не мав, що там можна сховати два кілограми наркотику.

- Але ви його викрили! – вигукнув пес.

- Завдяки вам, Полкане.

- Ну я лише його унюхав... А потім усе ледь зірвалося. А все-таки ми хоч одного, але піймали... Як ви гадаєте, його відправлять на Плутон?

- Саме там йому місце... Але цілком можливо, що йому вдасться виплутатися.

- Приємно було працювати з вами, інспекторе, і з вами, Айроне. Може, зустрінемося колись... Боротьбу ще не закінчено.

- Боротьбу не закінчено, але наркомафія не спатиме спокійно. Поки є такий пес як Полкан. Полкан – це означає “кентавр”.

- Он як, а я й не знав!

- Удачі вам, Кентавре!

Як ви казали: “Ліцензії на гідність і порядність...” Треба буде запам'ятати.

Валерій Верховський.

Інформація Всеукраїнського Центру Соціоніки

(Детальніше на сайті: http://www.socionics.in.ua/ukr/index.htm

 
     
пошук істини | життя серед | соціоніка | сім'я і діти | стосунки | покликання |
ймовірно | поговоримо | за завісою | рекомендації | твій стиль | нам пишуть |
|
 
Всі права захищені © Всеукраїнський Центр Соціоніки НВП "Соціонічні Технології"
Веб-дизайн та програмування: , художник: Олександр Білозор, спонсор видання Костянтин Іващенко